Для того щоб
удосконалити розум,
треба більше роздумувати,
ніж заучувати.
Рене Декарт,
французький філософ,
математик
Інноваційні технології навчання в сучасній школі
Ключові слова: інновація, інноваційні
педагогічні технології, сучасна школа, якість підготовки спеціалістів.
Об'єктивне прискорення
науково-технічного і соціального прогресу, кризові економічні, екологічні, демографічні,
політичні та інші явища, що виникли у сучасному світі, неминуче позначаються на
системі освіти, загострюють протиріччя і труднощі формування молодого
покоління. Традиційні педагогічні засоби виховання, змісту й організації
навчально-виховного процесу все частіше не спрацьовують. Через невідповідність
темпів і характеру соціальних та педагогічних процесів виникають кризові явища
в педагогіці.
Найважливіші з них
виявляються у нездатності освітньо-виховних закладів, по-перше, впливати на
дитину для формування цілісної, а не "часткової" особистості,
по-друге, у невмінні враховувати індивідуальні, вікові та соціо-біопсихологічні
особливості вихованця, неповторність особистості кожного. Тому у сучасному
вимогливому та швидкозмінному соціально-економічному середовищі рівень освіти,
її вплив на особистісній розвиток дитини, значною мірою залежатиме від
результативності запровадження технологій навчання, що ґрунтуються на нових
методологічних засадах, сучасних дидактичних принципах та психолого-педагогічних
теоріях, які розвивають діяльнісний підхід до навчання.
Метою статті є аналіз ключових понять означуваної
проблеми, їх місце і роль в сучасній школі.
Перш ніж розглянути
сутнісні ознаки інноваційних педагогічних технологій, уточнимо ключові поняття
«інновація» та «педагогічна технологія».
Слово інновація має латинське походження
і в перекладі означає оновлення, зміну, введення нового. У педагогічній
інтерпретації інновація означає нововведення, що поліпшує хід і результати
навчально-виховного процесу. Інновацію можна розглядати як процес (масштабну
або часткову зміну системи і відповідну діяльність) і продукт (результат) цієї
діяльності. Таким чином, інноваційні педагогічні технології як процес - це
«цілеспрямоване, систематичне й послідовне впровадження в практику
оригінальних, новаторських способів, прийомів педагогічних дій і засобів, що
охоплюють цілісний навчальний процес від визначення його мети до очікуваних
результатів» (І. Дичківська). У значенні продукту діяльності визначимо
інновацію як оригінальні, новаторські способи та прийоми педагогічних дій і
засоби.
Дослідники проблем
педагогічної інноватики (О. Арламов, М. Бургін, В. Журавльов, Н. Юсуфбекова, А.
Ніколс та ін.) намагаються співвіднести поняття нового у педагогіці з такими
характеристиками, як корисне, прогресивне, позитивне, сучасне, передове.
Зокрема, В. Загвязинський вважає, що нове у педагогіці - це не лише ідеї,
підходи, методи, технології, які у таких поєднаннях ще не висувались або ще не
використовувались, а й той комплекс елементів чи окремі елементи педагогічного
процесу, які несуть у собі прогресивне начало, що дає змогу в ході зміни умов і
ситуацій ефективно розв'язувати завдання виховання та освіти.
Цілий ряд авторів, зокрема й В. Кукушкіна, вважають, що
будь-яка педагогічна технологія повинна відповідати деяким основним
методологічним вимогам (критеріям технологічності):
·
Концептуальність. Кожній педагогічній технології повинна бути притаманна
опора на певну наукову концепцію, що містить філософське, психологічне,
дидактичне та соціально-педагогічне обґрунтування досягнення освітньої мети.
·
Системність. Педагогічній технології мають бути притаманні всі
ознаки системи: логіка процесу, взаємозв'язок всіх його частин, цілісність.
·
Можливість управління. Передбачає можливість діагностичного цілепокладання,
планування, проектування процесу навчання, поетапну діагностику, варіювання
засобами та методами з метою корекції результатів.
·
Ефективність. Сучасні педагогічні технології існують в конкурентних
умовах і повинні бути ефективними за результатами й оптимальними за витратами,
гарантувати досягнення певного стандарту освіти.
·
Відтворюваність. Можливість використання (повторення, відтворення)
педагогічної технології в інших ідентичних освітніх закладах, іншими
суб'єктами.
·
Візуалізація (характерна для окремих технологій). Передбачає
використання аудіовізуальної та електронно-обчислювавальної техніки, а також
конструювання та застосування різноманітних дидактичних матеріалів і
оригінальних наочних посібників.
Якщо звертатися до джерел поняття "технологія", то ми
повинні зафіксувати, що воно походить із двох грецьких слів - мистецтво,
майстерність і слово, навчання. Таким чином, технологію можна визначити як
усвідомлене практичне мистецтво, усвідомлена майстерність.
Порівнюючи традиційну та
інноваційну освіту, які сьогодні паралельно існують в Україні, І. Зязюн зробив
висновки, традиційна система навчання є безособистісною, "бездітною... без
людською". У ній "людина... постає... об'єктом, яким можна керувати
за допомогою зовнішніх впливів, загальних стандартів і нормативів".
Не всі згідні з цією
оцінкою. Але всі серед головних
недоліків традиційної системи навчання називають: авторитарний стиль
керівництва; домінування пояснювально-ілюстративного типу навчання і
репродуктивної діяльності учнів; перевагу фронтальної роботи, обмеженість
діалогічного спілкування; породжені цими факторами невміння і небажання дітей
учитися; відсутність у них поцінування освіти, самоосвіти (саморозвитку).
Найщиріші прагнення щось
змінити розбиваються об сутність системи: в її основі психологічні процеси, які
покликані формувати людину із заданими властивостями. Чого очікує учень від
школи? Задоволення пізнавальних інтересів, можливості самоствердження,
самореалізації. Принаймні до того часу, як дитина пішла до школи, вона була
суб'єктом власної діяльності: сама обирала гру, учасників, місце, час тощо. Але
в школі... На що зорієнтований учитель? На обов'язкове виконання програми. Яка
визначає не тільки однаковий зміст, обсяг, а й навіть темп засвоєння інформації
та способи її обробки. Таким чином, маємо невідповідність психологічних
установок, які неминуче породжують конфлікт. Він існував завжди. Але в останні
десятиліття набув ознак системності.
Крім того, ще всередині
минулого століття на Заході забили тривогу: учень не готовий до життя в новому
суспільстві. Він, винесли присуд менеджери великих компаній, не здатний сам
учитися, не вміє працювати з інформацією (шукати її, обробляти, переводити з
однієї знакової системи в іншу). "Технології завтрашнього дня, - пише О.
Тоффлер, - потребують не мільйонів... людей, готових працювати в унісон на
безконечно монотонних роботах, не людей, котрі виконують накази, не зморгнувши
оком... а людей, котрі можуть приймати критичні рішення, котрі можуть знаходити
свій шлях у новому оточенні, котрі достатньо швидко встановлюють нові стосунки
в реальності, що швидко змінюється. Світ заговорив про компетентності як спроможність особистості застосовувати засвоєні
знання й набуті уміння у нестандартних ситуаціях, "готовність і уміння діяти",
здатність до саморозвитку".
Однак компетентності -
зазначає О. Савченко, - складно формувати, а складніше вимірювати, але без
цього якісна шкільна освіта у XXI столітті неможлива. Значить, потрібно крок за
кроком переборюючи власну інертність і неготовність освітнього середовища до сприйняття
інновацій, долати шлях від орієнтації на предметні знання до оволодіння
надпредметними уміннями, формуючи, так чином, в учня внутрішню готовність
прийняття рішень, застосування набутих знань у будь-яких ситуаціях. І головною
дійовою особою у цьому процесі стає учень. "Освіта XXI століття, - це
освіта для людини. ЇЇ стрижень - розвиваюча, культуротворча домінанта,
виховання відповідальної особистості яка здатна до самоосвіти і саморозвитку
вміє критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати
набуті знання і вміння для творчого розв'язання проблем, прагне змінити на
краще своє життя і життя своєї країни".
Забезпечити реалізацію цих вимог повинна
особистісно-орієнтована освіта. Спектр методик і
технологій, що складають її зміст досить широкий: вальдорфська педагогіка,
технологія саморозвивального навчання Г. Селевка, дальтон-технологія,
колективний спосіб навчання (О. Рівін, В. Дяченко), ігрові технології, методика
Марії Монтессорі, технологія модульного та модульно-розвивального навчання,
проектні технології, розвивальне навчання, технологія рівневої диференціації М.
Гузика, адаптивна система навчання А. Границької, технології проблемного
навчання, сугестивні технології, продуктивна освіта, особистісно-орієнтоване
розвивальне навчання І. Якиманської, школа «діалогу культур», інтерактивні
технології та деякі інші.
Особистісно-орієнтована освіта базується на таких
засадах:
·
дитина в школі -
повноцінна особистість;
·
метою освіти є становлення
особистості;
·
педагогічні відносини
базуються на принципах гуманізації і демократизації;
·
учень є суб'єктом
навчальної діяльності;
·
талановитою є кожна
дитина;
·
в основі навчання лежить
позитивна Я-концепція особистості;
·
навчання на основі успіху,
відмова від примушування.
Таким чином, можемо виділити спільні ознаки методик і
технологій, які забезпечують реалізацію принципів особистісно - орієнтовіаної
освіти:
1) своєю метою вони
проголошують розвиток та саморозвиток учня з урахуванням його здібностей,
нахилів, інтересів, ціннісних орієнтацій і суб'єктного досвіду;
2) створюються умови для
реалізації та самореалізації особистості;
3) забезпечується
суб'єктність учня за рахунок можливості впливу на хід діяльності (вибір змісту,
засобів, методів, форм навчання);
4) навчання будується на
принципах варіативності;
5) кінцевим продуктом є не
лише здобуття знань, вироблення умінь і навичок, а й формування
компетентностей;
Ключовими ознаками особистісно - орієнтованого навчання
є: опора вчителя на суб'єктний досвід учня (на відміну від
"суб'єктивний", який передбачає, що десь існує ще й об'єктивний,
тобто правильний досвід), не несе в собі негативної оцінки. Поняття вживається
на означення обумовленого процесом соціалізації емоційно-ціннісного ставлення
особистості до певного факту, явища); суб'єкт-суб'єктні відносини учасників
навчального пронесу (учень стає суб'єктом діяльності тільки тоді, коли реально
може впливати на неї на всіх етапах: цілевизначення, планування, організації,
рефлексії, оцінювання); діяльнісна основа (учні вчаться самостійно здобувати і
застосовувати знання).
Крім технологій
особистісно-орієнтованого навчання виділяють наступні групи педагогічних
технологій: традиційні, педагогічні технології на основі активізації та
інтенсифікації діяльності учнів; педагогічні технології на основі підвищення
ефективності управління та організації навчального процесу; педагогічні
технології на основі дидактичного удосконалення та реконструюванні матеріалу;
окремі предметні педагогічні технології; альтернативні, та вроджені педагогічні
технології; педагогічні технології розвиваючого навчання та педагогічні
технології авторських шкіл.
Нижче дамо характеристику
окремим технологіям з вище перерахованих груп.
Групові (колективні)
технології застосовувалися ще в середні віки. Ідеї взаємного навчання закладено
ще бел-ланкастерській системі. Сучасна технологія розроблена і апробована О.
Рівином (КСН), В. Дяченко (ГСН).
Групова (колективна) технологія навчання передбачає організацію навчального процесу, за якої навчання
здійснюється у процесі спілкування між учнями (взаємонавчання) у групах. Група
може складатися з двох і більше учнів, може бути однорідною або різнорідною за
певними ознаками, може бути постійною і мобільною.
Групові форми навчання
дають змогу диференціювати та індивідуалізувати процес навчання. Формують
внутрішню мотивацію до активного сприйняття, засвоєння та передачі інформації.
Сприяють формуванню комунікативних якостей учнів, активізують розумову
діяльність. Робота в групах (колективна) дає найбільший ефект у засвоєнні
знань.
Відкриті школи. Центри дослідної роботи в
початковій і частково середній ланці освіти. Ці школи набули значного поширення
на Заході. Їхньою особливістю є те, що значну частину часу діти проводять за
межами навчального закладу. Вчитель завжди серед дітей: радить, підбадьорює,
контролює. Діти перебувають у постійному контакті з "командою"
педагогів, до кожного з яких учень може звернутися за допомогою. Учні в класі
поділені за рівнями: "сильні", "середні",
"слабкі", "відстаючі". Угрупування за рівнями здійснюється
лише щодо навчання з основних предметів. Учні, які досягли успіху з будь-якого
предмета, можуть вивчати курс старшого класу.
Технології індивідуалізації процесу навчання. (А. Границька, В. Шадріков) - організація
навчально-виховного процесу, при якій вибір педагогічних засобів та темпу
навчання враховує індивідуальні особливості учнів, рівень розвитку їх
здібностей та сформованого досвіду. Його основне призначення полягає в тому,
щоб забезпечити максимальну продуктивну роботу всіх учнів в існуючій системі
організації навчання. Індивідуальне навчання - форма, модель організації
навчального процесу при якому: 1) вчитель взаємодіє лише з одним учнем; 2)
один учень взаємодіє лише із засобами навчання (книги, комп'ютер тощо).
Головною перевагою індивідуального навчання є те, що воно дозволяє повністю
адаптувати зміст, методи та темпи навчальної діяльності дитини до його
особливостей, слідкувати за кожною дією та операцією при вирішенні конкретних
завдань, за його рухом від незнання до знання, вносити вчасно необхідні корективи
в діяльність як учня, так і вчителя. В
сучасній вітчизняній педагогічній практиці та теорії найбільш суттєвими
прикладами технологій індивідуалізації навчання є:
·
проектний метод;
·
технологія продуктивного
навчання;
·
технологія індивідуального
навчання І. Унт;
·
адаптивна система навчання
А. Границької;
·
навчання на основі
індивідуально-орієнтованого навчального плану В. Шадрікова.
Ігрові технології навчання (Й.
Гензерг). Технології ігрового навчання - це така організація навчального
процесу, під час якої навчання здійснюється у процесі включення учня в
навчальну гру (ігрове моделювання явищ, "проживання" ситуації).
Сьогодні віддають перевагу
терміну "імітація" замість "гра" (акцент переноситься на
внутрішню сутність дії). Навчальні ігри мають за мету, окрім засвоєння
навчального матеріалу, вмінь і навичок, ще й надання учневі можливості
самовизначитися, розвивати творчі здібності, сприяють емоційному сприйманню
змісту навчання.
Види ігор:
·
навчальні, тренувальні,
узагальнюючі;
·
пізнавальні, виховні,
розвиваючі;
·
репродуктивні,
продуктивні, творчі.
Інтерактивне навчання. В
Україні розроблена та пропагується технологія інтерактивного навчання О.
Пометун. Інтерактив (від анг.- взаємний та діяти). Інтерактивне навчання-це
спеціальна форма організації пізнавальної активності, що має за мету створення
комфортних умов навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність та
інтелектуальну спроможність.
Суть інтерактивного
навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної,
активної взаємодії всіх учнів; учитель і учень є рівноправними суб'єктами
навчання. Інтерактивне навчання сприяє формуванню навичок а вмінь як
предметних, так і загальнонавчальних; виробленню життєвих цінностей; створенню
атмосфери співробітництва, взаємодії; розвитку комунікативних якостей.
Технологія передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових
ігор, спільне розв'язання проблем.
Інтерактивне навчання - це
навчання діалогу, під час якого відбувається взаємодія учасників педагогічного
процесу з метою взаєморозуміння, спільного розв'язання навчальних завдань,
розвитку особистісних якостей учнів.
Інтегровані технології (П.
Ерднієв) - припускає, що вчитель за можливості чітко визначає реакції, поняття,
ідеї та навички, які мають бути засвоєні учнем, а потім за допомогою
багатостороннього підходу допомагає учневі спрямувати власну діяльність на
досягнення цих цілей. При цьому учень може діяти у власному темпі, заповнюючи
прогалини у своїх знаннях або пропускаючи те, що вже засвоєно.
Мультимедійні технології
пов'язані із створенням мультимедіа-продуктів: електронних книг, енциклопедій,
комп'ютерних фільмів, баз даних. У цих продуктах об'єднаються текстова,
графічна, аудіо- та відеоінформація, анімація. Мультимедіа-технології
перетворили комп'ютер на повноцінного співрозмовника, дозволили учням
(будь-якого віку), не виходячи з навчальної аудиторії, будинку, офісу, бути
присутніми на лекціях видатних вчених, брати участь у конференціях, діалогах,
вести кореспонденцію. Як принципово новий навчальний засіб електронна книга
відкрила можливості «читати», аналізувати «живі» озвучені сторінки, Тобто
можливості бачити, чути, читати.
Мережеві технології
призначені для телекомунікаційного спілкування учнів з викладачами, колегами,
працівниками бібліотек, лабораторій, установ освіти тощо. Телекомунікаційний
доступ до баз даних здійснюється через всесвітню мережу Інтернет. Формами мережевої комунікації є:
·
електронна пошта -
призначається для обміну інформацією між суб'єктами зв'язку, здійснення
консультування, організації дистанційного навчання;
·
телеконференція - дозволяє
викладачеві та учням, що знаходяться на значній відстані одне від одного,
організувати спільне навчання, обговорювати навчальні проблеми, брати участь у
ділових іграх, практикумах тощо в умовах так званого віртуального класу.
Інноваційна діяльність є
специфічною і досить складною, потребує особливих знань, навичок, здібностей.
Впровадження інновацій неможливе без педагога-дослідника, який володіє
системним мисленням, розвиненою здатністю до творчості, сформованою й
усвідомленою готовністю до інновацій. Педагогів-новаторів такого типу називають
педагогами інноваційного спрямування, їм властиві чітка мотивація інноваційної
діяльності та викристалізувана інноваційна позиція, здатність не лише
включатися в інноваційні процеси, але й бути їх ініціатором.
Завдяки старанням
педагогів-новаторів нових орбіт сягало мистецтво навчання і виховання, їм
належать різноманітні відкриття. На новаторську педагогічну практику
зорієнтовано і немало представників науки, які свої авторські програми
реалізують у закладах освіти не як експериментатори, а як учителі й вихователі.
У новаторській педагогіці багатогранно втілена творча сутність
навчально-виховного процесу. Якщо наукова педагогіка розвиває загальні
закономірності і теоретичні проблеми виховання, то новаторська творить
ефективні педагогічні технології.
Перед кожним із нас два
шляхи: жити минулими заслугами, закриваючи очі на кардинальні зміни у світі,
прирікаючи своїх учнів (і власних дітей) на життєвий неуспіх, або пробувати
щось змінити у своєму ставленні до новітніх освітніх технологій. Гарно про це
сказав І. Підласий: "Можна бездумно тужити за втраченими ідеалами,
скаржитись на падіння духовності та вихованості, втрату людяності й
моральності, загалом на життя і зовсім незвичну школу, але хід подій вже не
повернути. Погрожувати поїздові, що стрімко віддаляється від перону, дозволено
лише дітям".
Таким чином, одним з
найважливіших стратегічних завдань на сьогоднішньому етапі модернізації вищої
освіти України є забезпечення якості підготовки спеціалістів на рівні
міжнародних стандартів. Розв'язання цього завдання можливе за умови зміни педагогічних
методик та впровадження інноваційних технологій навчання.
