Парфумерна продукція

Василенко Наталія, 11-А клас, ЗОШ №97, м. Зопоріжжя

Історія походження парфумерії

Вперше парфумерія була використана в Давньому Єгипті. Більшість згадок про неї було пов'язано з богами і жертвопринесеннями. Достеменно відомо, що парфумерією користувалися в Біблійні часи - в Біблії є кілька згадок про використання ароматичних масел.

Слово «парфум», що використовується нами сьогодні, походить від лат. perfumum, тобто, через дим. Парфумерія, або мистецтво створення парфумів, почалася в стародавній Месопотамії та Єгипті і була далі розвинена в Стародавньому Римі та Персії.Першим хіміком, чиє ім'я залишилося в історії, була, мабуть, жінка, яку звали Таппуті, виробником парфумів: вона була згадана на клинописної табличці другого тисячоліття до Р. Х. в Месопотамії. Вона проводила багаторазову дистиляцію квітів, масел і лепехи з іншим ароматичними речовинами.

Склад парфумерних композицій

Для приготування парфумерних композицій використовується більше трьохсот натуральних і синтетичних запашних речовин, одержуваних з рослинного, тваринного і хімічної сировини.

У середньому до складу композиції входить від 15 до 60 і більше різних запашних речовин. зазвичай композиція складає 10-25% від маси духів, в деяких парфумах - до 50%.

Запашні речовини

Сировиною для запашних речовин рослинного походження служать насамперед пелюстки квітів, плоди, листя, коріння рослин ефіроносів. З них шляхом парової перегонки та екстракції отримують ефірні масла або при подальшому згущенні «квіткову помаду». Рожеве, кориандровое, сандалове масло застосовуються як самостійні запашні речовини. Листя пачулі, насіння коріандру, дубовий мох застосовуються у вигляді настоїв. Як правило, речовини рослинного походження становлять основну ароматичну масу духів.

Запашні речовини тваринного походження використовуються тільки у вигляді настоїв для фіксації аромату. До них відносяться амбра, мускус, кастореум і цибетин. Сировина тваринного походження дорожче інших компонентів, але саме його наявність або відсутність визначає рівень якості духів.

Розчинник

В якості універсального розчинника використовується етиловий спирт дуже високій концентрації (до 96%). Нещодавно відкритий і мало відомий, але дуже ефективний такий розчинник духів, як Маскулон (суміш етилового спирту і концентрованого настою медунки і валер'янки)

Барвники

При виготовленні духів використовують барвники. Їх додають для додання парфумерної рідини необхідного кольору, що зазвичай не впливає на її ароматичні властивості. Барвники додаються у вигляді водних розчинів.

Упаковка

Духи традиційно розливаються в фігурні скляні флакони оригінальної форми. Дизайн флаконів дуже різноманітний, і становить помітну частину маркетингового образу духів.

Виробництво

Існує два основних види отримання ефірних масел - це дистиляція (процес парової перегонки) та анфлераж (процес, заснований на всмоктуючих властивостях жирів).

При дистиляції, ефірні масла випаровуються при певній температурі і конденсуються в ємність разом з водою, але через низької щільності вони виявляються на поверхні. Після чого масла просто збирають.

Анфлераж заснований на сублімації твердих тіл. Для виділення ароматичних речовин використовують очищений жир (тваринний, кокосове і пальмове масла). Жир вбирає пари масел, а потім за допомогою все тієї ж перегонки, їх відділяють. Цей процес хороший тим, що можна витягти ефірні масла, не піддаючи самі рослини або предмети, з якого отримують запах, термічній обробці.

Кристалічні запашні речовини попередньо розчиняють у спирті або в одному з рідких важколетких компонентів.

Залежно від виду сировини, процес екстрагування запашних речовин триває від декількох годин до 1 року. Для більш повного вилучення запашних речовин сировину обробляють спиртом 2-3 рази.

Зберігання

Існує думка, що від тривалого зберігання структура аромату змінюється. Це дійсно так, але із застереженням: структура змінюється від неправильного зберігання духів. Їх треба зберігати в темному прохолодному місці, уникати потрапляння на них сонячних променів і щільно закривати кришечку. Деякі компоненти при неправильному зберіганні схильні випаровуватися і псуватися швидше за інших, тому й запах після часу змінюється. Середній же рекомендований термін зберігання парфумерії складає 2-3 роки.

Ознаками псування є зміна кольору або поява осаду.

1. Склад Духів.

Це ароматична композиція, що складається з різних пропорцій ефірних масел. Простими словами духи складаються з спирту, в який додані різні екстракти та доданий закріплювач, який як правило має природне походження. Процентний склад зазвичай такий: 15 - 20 відсотків становить парфумерна композиція, яку розчиняють у спирті 90 відсотковому. Ці суміші вважаються найбільш концентрованими, їх за кордоном ще називають парфумерією.

Парфуми є найдорожчим парфумерним задоволенням. Так як до їх складу часто виробники додають такі дорогі есенції, які виготовляють із видів квітів або дуже рідкісних або дорогих. Цей вид парфумерії вважається найстійкішим, так як їх аромат дуже високій концентрації.

2. Склад парфумерної води.

Цей вид парфумерії близький брат духів. Якщо подивитися на концентрацію, то парфумерну воду сміливо можна поставити за цим показником після духів, адже в цій парфумерної воді 12 - 15 відсотків становить композиція ароматів, як і в парфумах вона розбавлена в 90 відсотковому спирті. Парфумерна вода із за своєї меншої концентрації, як би вважається денними духами. Цей парфум не призначений, на відміну від духів, валити своїм ароматом чоловіків наповал. А потрібна нам для повсякденного використання в робочі дні.

3. Склад туалетної води.

Процентний склад тут такий: концентровані аромати розчинені в спирті складають всього лише приблизно десять відсотків. І спирт не 90 відсотковий, а всього лише 85. Туалетна вода є напевно одним з не концентрованих видів парфумерії. Нею, на відміну від перших двох видів, користуються кілька разів на день.

Для чоловіків туалетна вода має трохи інший склад: 3 - 5 відсотків аромату, розчиненого в спирті 70 - 80 відсотковому.

Ковтун – поэт моего края

Краткий очерк жизненного и творческого пути

         Родился  13 декабря  1938 года  в  с.Григорьевка  Межевского  района Днепропетровской  области. Первые  детские  впечатления, связанные с вольной, свободной  жизнью (дом находился на окраине села, а рядом степь, поле), нашли свое отражение  в  стихах  «Степная  улица», «В  степи», «Как совершенна форма колоска»…

         Вскоре  семья  переехала  жить  в  г.Красноармейск  Донецкой области. Школа,  учеба,  друзья. И  любимые  предметы – язык  и  литература. Так как точные предметы  не  привлекали, то  Андрей  Алексеевич придумал себе поговорку: «Лучше рифмы, чем логарифмы».

         Более-менее  серьезные  стихи  начал  писать в девятом классе, тогда  же  начал  печататься  в  районной  газете. В 1956 году,  после  окончания  школы, поступил  в  Запорожский пединститут  на  филологический факультет, его  стихи появились  в  газетах другого уровня:  «Запорізька правда»,  «Червоне Запоріжжя». После   окончания  института  был  направлен  в  Балабинскую школу Запорожской области  учителем  русского и английского  языков. С поэзией приходится расстаться  на  долгое  время. По-настоящему,   серьезно, Андрей  Алексеевич займется  литературным  творчеством  после  тридцати  лет.

         И  вот  уже  несколько  десятков  лет поэзия  и  он – неразлучны. За это время у  него  вышли  четыре  поэтических  сборника,  две  книжки  для  малышей и три повести  для  школьников  старших  классов.

         Знаю  о  том,  что  Ковтун А.А.  каждый  год  встречается  с  выпускниками нашей  гимназии,  знакомит  их  со  своей  поэзией   на уроках, которые организуют наши  учителя Таныгина С.Г.  и  Черкун Е.Г.,  что  после  выхода  повести «Баранова балка»  был  снят  художественный  фильм  «Отвечать  буду  я», что  наряду  с профессиональными  актерами  снимались  и  наши  балабинские  школьники.

         Возвращаясь  к  поэзии,  не  могу не отметить  такие  сборники стихов:

                                                                                                                                                9

 «На плотине» (1984 г.) – своеобразный  лирический  дневник современника,  чутко откликающегося  на  радости  и  тревоги окружающей жизни;

«Солнечные  часы» (1991 г.) – размышления  о  прошлом  и  настоящем  Родины, тревога   за  ее  будущее;  «Не  отрекайся» (1998 г.),  «Мы  Родину  на  баксы не меняли» (2003 г.),  «И  времени  потрогать  стремена» (2007 г., 2009 г., 2011 г.,

2013 г.)

         В 2007 году принят в Конгресс литераторов Украины и в Межрегиональный Союз писателей Украины. Победитель литературного конкурса журнала «Отражение» в номинации «Поэзия». В 2011 году присуджена премия им.Ленина ЦК Компартии Украины за произведения, «пронизанные идеями борьбы за гуманизм, социальную справедливость, народовластие, братское единение народов, верность социалистическим традициям».

Произведения  автора  можно  найти в Интернете,  сайты:  STIHI.RU,  STIHI.PRO.

Гражданская направленность поэзии А.Ковтуна

         Стремительно  меняется  жизнь  общества,  меняются  какие-то  приоритеты – меняется  и  отношение  поэта  к  происходящим  событиям.  Все  это  можно проследить  и  в  самих  названиях  поэтических  сборников,  которые  уже назывались  выше.  Недавно  нашла  в  Интернете статью Светланы Скорик «Пожалейте  нелетающих  пингвинов»,  посвященную гражданской  лирике А.А.Ковтуна.  Хочу привести выдержку из нее:

«… Мандельштамов  среди  гражданских  поэтов  Украины  я  пока  не вижу.  Зато есть  несколько  сильных,  состоявшихся   Мастеров,  у  которых  стоит  поучиться тем,  кто  дерзает  браться  за данную тему.  И  в  этом  очень  кратком  списке  одно из  первых  мест  занимает  запорожский  поэт  Андрей  Ковтун…

… Что  вызывает  уважение – Ковтун  имеет  свои  постоянные  принципы и симпатии   и  выражает  их  честно  и  открыто  в  пламенном  поэтическом  слове…»

                                                                                                                                            

         Мы открываем для себя поэта, которого считают поэтом-борцом за украинское государство, который всю свою  жизнь  раздумывает  над историей и будущим Украины и украинцев, который живет и пишет для Украины.

         Вот два стихотворения, написанные с перерывом в два года: «В чужой

 стране» (2008)  и «Со своею страной» (2010). Что изменилось? Мне кажется, в первом стихотворении произошла неожиданная констатация случившегося:

                                     Видать, от Тузлы до Дуная

                                    Сейчас предательство в цене,

                                    И мы, гражданства не меняя,

                                    Вдруг стали жить в чужой стране.

                                    Чужой уклад, чужие нравы…

                                   …Чужих героев целый рой,

                                    Кто был героем – освистали,

                                    Кто был предатель – стал герой.

Как здесь не вспомнить начальную строку из другого стихотворения:

                                   Жила-была великая страна…

Такое сказочное начало, которое обязательно заканчивается победой добра. И вдруг все чужое! Повтор слова «чужой» усиливает где-то растерянность перед данным фактом, где-то непонимание случившегося, нежелание осознать и принять все это.

 И тут же сразу емкое, хлесткое сравнение украинского народа:

                                    Уже нас в НАТОвские стойла

                                    Ведут, как лошадь под уздцы…

Антитеза предатель – герой, канофемизм, замена более мягкого слова меняет на более грубое мордует:

                                     … А мову Леси и Тараса

                                       Мордует вот уж сколько лет

                                      Самонадеянный и властный

                                      Канадско-польский диалект…

только усиливают гражданскую позицию автора в нежелании принять эту действительность.

Еще большая непримиримость со случившимся звучит в другом стихотворении – «Со своею страной».  И снова душевная боль, желание донести людям неправильность произошедшего.  Использование глаголов только усиливает этот фон: мерз, голодал, ишачил, захватили, поделили, опустили:

          Со своею страной я бы мерз, голодал и  ишачил,

          Если б знал, что все это – для будущих взлетов ее,

          Но страну захватили, увы, джентльмены удачи,

          Или проще сказать – ненасытное бизнес-жулье.

          Поделили страну на куски, на угодья, поместья,

          Где ни глянешь – шлагбаумы: въезд и проход запрещен.

          Вот речушка, в которой плескались мы весело в детстве,

          Тут коттеджи теперь, и – катитесь отсель, мужичье.

          Опустили с флагштоков достоинство, совесть и веру,

          Бес наживы рисует дорожную карту страны…

И снова сравнения: человеческая жадность – бес наживы;  украинцы, украинский народ – простонародное слово мужичье; использование разговорно-

сниженного наречия отсель как бы откидывает нас назад и показывает то ли нежелание, то ли невозможность, то ли равнодушие в проявлении своей гражданской позиции о происходящих в стране событиях.  А дальше автор спрашивает:

                                                                                                                               

                              Мы такого хотели? Мы к этому шли людомору?

                    Эти горькие мысли приходят настырно ко мне…

                    Как же долго плывет украинская наша «Аврора»!

                    Как же много в Днепре украинских подводных камней!

Пересмотрев массу информации, я только у Андрея Алексеевича встретила слово людомор.  Значит, это авторский неологизм. Анафора как же в последних двух строках все-таки заставляет высказать свою точку зрения если не вслух, то хотя бы про себя. Сравнение Украины со знаменитой «Авророй» дает, по словам автора, надежду на перемены к лучшему.

Передо мной стихотворение «В Европу?», написанное позже, в 2009 году. Уже в самом названии автор поднимает проблему европейской интеграции, желание народа (всего ли?) «ворваться» в Европу:

                      Да что же вы так рветесь в ту Европу,

                      Вы, кормчие державных кораблей?

                      Ведь мы – народ славяно-скифской пробы,

                      Ничуть не хуже мюнхенских кровей.

                     Мы – русичи, потомки Ярослава,

                     Так почему ж с каких-то гнусных пор

                     Вам потускнели Киев и Полтава

                     И стал не люб родной отцовский двор?

                     В Европу вам! Вас манит это слово,

                     Европа вам – как в праздник благовест,

                     Но у нее другая группа крови,

                     Другой устав, другой нательный крест.

                    Вы рветесь в их богатое застолье,

                    Как рвется в гости попрошайка-бомж.

                    Не лучше ль нам красиво и достойно

                    Начать варить свой, украинский, борщ?

                    Но по натуре вы, видать, холопы

                    И стелетесь пред Еврогоспожой,

                    Хоть ложки мыть – но только чтоб в Европе,

                    Хоть нужник чистить – только чтоб чужой.

         Резко меняется тональность стихотворения, появляются нотки пессимистического настроения. Метафоры потускнели Киев и Полтава; кормчие державных кораблей – руководство страны; сравнение народа, в стихотворении заменяемого местоимением мы – народ славяно-скифской пробы, то есть тот народ, который знал, знает и должен знать свою миссию на этой земле, а не поддаваться чему-то наносному, чужеродному. Усиливается нагрузка и на эпитеты: гнусных пор, родной отцовский двор, богатое застолье. Автор, проживший честную и скромную жизнь, имеет право на жесткие высказывания, которые более емко прозвучат в последних двух строках стихотворения. Анафора хоть усиливает непримиримость поэта со случившейся ситуацией. Он видит другой выход, присущий народу славяно-скифской пробы:

                           Не лучше ль нам красиво и достойно

                           Начать варить свой, украинский, борщ?

Но, к сожалению, все стало не так:

                         … Рушим все, что не наших устоев,

                              Забиваем в историю гвоздь.

                              Мы нигде ничего не построим,

                              Если будет в фундаменте злость.

                              Но опять кулаки – как плафоны,

                              А усы – словно пики торчат,

                              Вырывают из рук микрофоны

                              И кричат, и кричат, и кричат…

                                                                                      

         На этом я хотела бы остановиться, но пожелала бы всем прочитать одно из последних стихотворений – «Моление евроинтеграторов».

Откаленко Поліна Віталіївна,

учениця 10А класу

Балабинського НВК «Престиж»