Ігрова діяльність

 Гра наряду із трудом на навчанням – один з основних видів  діяльності людини, дивовижний феномен нашого існування.

За визначенням, гра – це вид діяльності в умовах ситуацій,  спрямованих на відновлення та засвоєння суспільного досвіду, в якому складається та удосконалюється самоуправління поведінкою.

В людській практиці ігрова діяльність виконує такі функції:

·                  Розважальну (це основна функція гри – розважити, доставити задоволення, натхнути, пробудити інтерес);

·                  Комунікативну: засвоєння діалектики спілкування;

·                  Самореалізації у грі як полігоні людської практики;

·                  Ігротерапевтичну: подолання різних труднощів, що виникають у  інших видах життєдіяльності;

·                  Діагностичну: виявлення відхилень від нормативної поведінки, самопізнання  в процесі гри;

·                  Функцію корекції: внесення позитивних змін в структуру особистих показників;

·                  Міжнаціональної комунікації: засвоєння єдиних для всіх людей соціально-культурних цінностей;

·                  Соціалізації: включення в  систему суспільних відношень, засвоєння норм людського спілкування.

Більшості ігор властиві чотири головні риси (за С.О. Шмаковим):

Вільна розливальна діяльність, що застосовується лише за бажанням дитини, заради задоволення від самого ·                  процесу діяльності,  а не лише від результату (процедурне задоволення);

·                  Творчій, в значній мірі імпровізований, дуже активний характер цієї діяльності (“поле творчості”);

·                  Емоційне піднесення діяльності, суперництво, змагальність, конкуренція, атракція та ін. (чуттєва природа гри, “емоційна напруга”);

·                  Наявність прямих або непрямих правил, що відображають  зміст гри, логічну та тимчасову послідовність її розвитку.

В структуру гри як діяльності органічно входить цілепокладання,  планування, реалізація мети, а також аналіз результатів, в яких  особа повністю реалізує себе як суб’єкт. Мотивація ігрової діяльності забезпечує її добровільності, можливостями  вибору та елементами змагальності, задоволення  потреби в самоствердженні, самореалізації.

В структуру гри як процесу входять: а) ролі, взяті на себе  граючими; б) ігрові дії як засіб реалізації цих ролей; в) ігрове застосування предметів, тобто заміщення реальних речей ігровими, умовними; г) реальні відношення між граючими; д)  сюжет (зміст) – область дійсності, що умовно відтворюється у грі.

Значення гри неможливо вичерпати та оцінити розважально-рекреативними  можливостями.  В тому й складається її феномен, що, являючись розвагою, відпочинком, вона здатна перерости в навчання, в творчість,  в терапію, в модель типу людських відношень та  проявів у праці.

Гру як метод навчання, передачі досвіду старих поколінь  молодшим люди використовували з давнини. Широке застосування гри  знаходить в народній педагогіці, в дошкільних та позашкільних установ. В сучасній школі, що робить ставку на активізацію та інтенсифікацію учбового процесу, ігрова діяльність використовується в наступних випадках:

·                  В якості самостійних технологій для засвоєння понять, теми та навіть розділу учбового предмету;

·                  Як елементи (іноді доволі суттєві) більш різноманітної технології;

·                  В якості уроку (заняття) або його частини (вступ, пояснення, закріплення, вправи, контролю);

·                  Як технології позакласної роботи.

Поняття “ігрові педагогічні технології” включає достатньо  різноманітну групу методів та прийомів організації педагогічного  процесу в формі різних педагогічних ігор.